Auto-Created-3
15 ноября 2018 ( Просмотры 484 )

Сашkо, назад! Це наказ! – Але там комбат! Може, раненuй.. Повернулись на світанку. Ні Сашка, ні комбата. Аж раптом…

– Сашко, назад! Це наказ!

– Але там комбат! Батю вогнем накрило. Може, ранений.

Хлопець кинувся в пекло. Інші бійці за ним.

Повернулись на світанку. Ні Сашка, ні комбата. Мовчали, у кожного одна і та думка – полон. Аж раптом:

– Батя, тобі ж всі говорили, не зловживай солодким! А ти, мед ложкою.

Ледве дотягнув!

Наш Сашко, якому було всього 18, і виглядав підлітком, тягнув на плечах комбата, якого ми за очі називали

Центнер.

– Приймайте, Батю, ноги скалічені. Цілу дорогу нарікав, що транспортую необережно, – сміявся щасливо

юнак!

Батя,через місяць, повернувся з госпіталю.

– Ну що Сашко, давай батькам твоїм подзвоню, подякую, що сина героєм виховали.

– Немає у мене батьків. Може і є, але я про них не знаю.

Батя розгублено мовчав:

– А у мене, до цієї хвилини, сина не було. А тепер є. Сашком звати.
По – батьківські обійняв хлопця:

– Дякую, сину…

РЕКОМЕНДУЄМО ПЕРЕГЛЯНУТИ : Московські попи втікали немов щурі після цього... : 

Вам также может понравиться