Я не пригадаю такого, щоб за результатами короткої телефонної розмови (біля години, – це все таки радше коротка, а ніяка не грунтовна, тривала тощо), у суботу пізно ввечері, помічник Президента збирав цілу пресконференцію і розжовував світу озвучену його босом американцям позицію.
І то так, що складається враження, ніби ця розмова продовжувалася годин 56, і протягом неї Владімір Путін читав лекцію про нинішній стан міжнародних відносин у світі старині Джо Байдену.
Єдине, що було новим, і то з натяжкою, – Ушаков старанно переконував публіку в тому, що ніякого нападу Росії на Україну не може бути в принципі, мовляв, то «американці самі собі придумали дату вторгнення, щоб переколошматити весь світ» (не дослівно).
І що ж з цього всього випливає?
На мою думку, на цьому тижні нічого екстраординарного не відбудеться. Нагнітати риторикою будуть, і совати болотами свої брудні танки продовжать, куди ж без цього, але чергової спроби військовими засобами зламати Україну і зробити зговірливішим Захід не буде. Кишка тонка. Та й не готові фізично.
Так що видихаємо. Займаємося своїми звичними справами, ну і паралельно продовжуємо точити шаблі. Адже з такими дикими сусідами вони можуть знадобитися в будьякий момент, і то без анонсів.
А в нас сьогодні отакий прекрасний ранок. Життя налагоджується!
Нещодавно Вадим Трюхан прокоментував можливе цього разу масштабне, вторгнення Росії в Україну і заявив, що ми готові до будьякого перебігу подій. Він назвав ситуацію рівнянням з двома (не) відомими.
Перше.
Все, що заявляють Путін і Ко – це брехня. Завжди їхні слова не відповідають реальним діям і рішенням. Прикладів – безліч.
Друге.
Останні два дні російська пропаганда на всю потужність працює над одним завданням, а саме, – розгін наратива «західні ЗМІ дезінформують світ, публікуючи інформацію про вторгнення Росії в Україну найближчими днями».
Склавши ці дві складові отримуємо невтішний результат: перше + друге = до вторгнення таки готові.
Залишається лиш сподіватися, що якось Байдену і Ко вдасться переконати Путіна і Ко відмовитися від цієї затії, чи принаймні відтермінувати час «Ч».
От цьому, як вже анонсовано, і будуть присвячені найближчі 23 дні, телефонні розмови з Путіним Байдена і Макрона (хоча він якраз там не в авторитеті), консультації американців зі своїми європейськими й іншими союзниками і партнерами, перемовини по лінії Вашингтон – Пекін тощо.
А що ж робити в цій ситуації Україні?
Самотужки відмовити Путіна від його намірів ми не можемо. Це зрозуміло. Але продемонструвати консолідовану готовність давати відсіч не просто маємо, мусимо!
У цьому контексті важливо, не чекаючи понеділка, вже сьогодні і завтра провести позачергове засідання ВРУ і КМУ, оптимально – спільне, за участю Президента, ініціювати скликання засідання РБ ООН, а можливо й оголосити воєнний стан, і то на території всієї України. Ворог наскільки підступний, що напівмірами не обійтися. Не той час.
І дай нам Боже всім сил, мудрості і віри в те, що Україна була, є і буде!
