Просмотры 11314 января 2018

Це – киянин Роман Корзун. Він служив у 1-й окремій танковій бригаді. І йому назавжди залишиться 33 роки. 13 січня 2015-го Рома загинув у кривавих боях за Донецький аеропорт. Він був єдиним сином, мав скоро одружитися, але не встиг.

«З 19 березня 14-го Рома завжди був у 40 см від мене», - каже наш Андрей Моруга.

Вони разом боролися за Україну. Вони дружили. По-справжньому. По-чоловічому. Коли знаєш, що тебе завжди прикриють, поділяться куснем хліба і постукають по плечу, коли «братка, це ж ще не кінець, правда?»

«Це був черговий день, як і багато попередніх, коли не було ні дня, ні ночі. У перервах між «вони нас» або «ми їх», вигрузили біля 16 тон мін. Може здатися, що це багато, але тоді, при тій шаленій інтенсивності, ми розуміли, що цього не стане навіть на день. Штурм за штрумом, рація не замовкає. У Донецькому аеропорту – чорні дні.

Шоста ранку: все затихло, короткий перепочинок. Восьма ранку: по рації звучить наш позивний, окупанти лізуть з боку «Метро», на «качелях» - танчик, йдемо ганяти.

Рома, як завжди, поруч. Бужу його. Кажу: «Ром, працюємо». Два залпи відновлення установок, два залпи відновлення установок – всі рухи, як у танці, відпрацьовані до автоматизму. По нам також б’ють, розриви вже зовсім поряд. 
Звуки бою трохи стихають: або попали, або прогнали – нема різниці, бо головне – не дати стріляти по терміналу та вежі.

А далі – момент, який я вже три роки ледь не щодня прокручую у голові. Три залпи великокаліберної арти мордору Я не чув ані польоту 152-мм, ані розриву. Мить і ми на землі. Дивлюся в очі Ромчика, шепочу: «Тримайся! Рома, тримайся!» Намагаюся простягнути руку, а вона в крові і не слухається.

Тиша. І останній видих мого друга, кращої на світі людини, у морозному повітрі. Очі втрачають живий блиск. Ромчик пішов від нас. Пішов, захищаючи Україну.

Царство Небесне тобі, брате! Зустрінемося».

Фонд «Повернись живим»

Джерело

Рекомендуємо :

Вам также может понравиться